Нещодавні знакові судові справи в Україні та Об'єднаних Арабських Еміратах (ОАЕ) висвітлили принципові відмінності у підходах цих країн до виконання іноземних судових рішень щодо нерухомого майна, розташованого в межах їхніх юрисдикцій. Ці справи підкреслюють суттєву різницю в тому, як Україна та ОАЕ сприймають правову владу над майном, що є особливо актуальним для компаній — потенційних кредиторів, які працюють на міжнародному рівні.
I. Касаційний Суд Дубая Справа № 156/2025: Нерухомість як «суверенна зона» в ОАЕ
В ОАЕ, і зокрема в Дубаї, наявність майна в Еміраті створює суттєву перешкоду для виконання наказів іноземних судів.
- Виключна юрисдикція: Суди Дубая безкомпромісно заявили про свої виключні повноваження щодо будь-якої нерухомості, розташованої в Еміраті. Жодному іноземному суду не дозволяється вирішувати справи про права чи обов’язки щодо нерухомого майна в Дубаї.
- Публічний порядок: У справі № 156/2025 суд постановив, що повага до цієї юрисдикції має першочергове значення для суверенітету країни. Наприклад, наказ суду Великобританії про накладення арешту на квартиру в Дубаї було визнано таким, що суперечить виключній юрисдикції ОАЕ.
- Результат: Касаційний суд Дубая (КСД) дійшов висновку, що місцеві суди не можуть відмовитися від контролю над майном, що робить наказ британського суду таким, що не підлягає виконанню.
II. Рішення Верховного Суду України у справі № 910/5107/20: Нерухомість як «комерційний актив»
Українські суди, навпаки, розглянули нерухомість як частину комерційних активів, що має сприяти міжнародному фінансовому співробітництву, а не як джерело юрисдикційного конфлікту.
- Універсальне охоплення: Українське законодавство визнає, що провадження у справі про банкрутство, розпочате в іншій країні (в даному випадку, Чехії), охоплює всі активи, що належать боржнику в усьому світі, включаючи нерухомість, що розташована в Україні.
- Мета співробітництва: У цьому випадку іноземний ліквідатор намагався повернути квартиру в Києві через процедуру банкрутства. Верховний Суд України (ВСУ) розцінив це як законну дію з метою допомоги кредиторам, а не як зазіхання на національну територію.
- Результат: Суд запровадив мораторій та уповноважив іноземного представника керувати майном у Києві або стягувати його за умови дотримання місцевих юридичних процедур.
III. Інші Можливості та Обмеження щодо Арешту Майна за Іноземним Рішенням
ОАЕ
При розгляді судових рішень, пов'язаних з майном, суди ОАЕ дотримуються послідовної позиції щодо іноземних судів. Нещодавня справа щодо банкрутства КСД № 542/2024 підтвердила відданість ОАЕ принципу виключної юрисдикції над майном у межах своїх кордонів. Цей висновок ґрунтувався на Федеральному указі № 53/1999 щодо Ер-Ріядської арабської угоди про судове співробітництво (боржник і кредитор знаходились в країнах охоплених угодою), яка прямо виключає рішення про банкрутство зі сфери виконання іноземних судових рішень країн-учасниць конвенції. Таким чином, суд відмовив у визнанні наказу про банкрутство, виданого судами Саудівської Аравії.
Хоча справ з цього питання небагато, панівна тенденція вказує на значні труднощі у виконанні іноземних процедур банкрутства (а також інших рішень, пов'язаних з майном) щодо нерухомості в ОАЕ.
Заборона не є абсолютною. Повернення майна було дозволено у випадках, коли сторони обопільно погодили майнові питання в іншому суді. Наприклад, у справі КСД № 592/2023 виконання іноземного рішення було дозволено, оскільки існувала взаємність та попередня згода між сторонами. Суд зазначив:
«...оскільки ці об'єкти нерухомості були зареєстровані в Департаменті земельних ресурсів та нерухомості Дубая на ім'я апелянта, який є іноземцем і який погодився перед британським судом передати право власності на ці два об'єкти відповідачу. Таким чином, виконання іноземного судового рішення було лише його реалізацією, суди Держави не мали виключної юрисдикції для розгляду спору, і між державою, що винесла рішення, та ОАЕ існує взаємність».
Україна
Хоча український підхід ілюструє, що процедура банкрутства може слугувати законним механізмом управління майном боржника з-за кордону, це не означає, що Україна завжди надаватиме пріоритет співпраці над виключною юрисдикцією. В інших випадках у виконавчих діях щодо нерухомості в Україні було відмовлено, зокрема, коли застосовувалися принципи виключної юрисдикції.
У справі № 727/9668/24 ВСУ зрештою відмовив у виконанні канадського судового рішення з кількох правових підстав:
- Перекваліфікація у «виконавчий документ»: ВСУ встановив, що клопотання про просте визнання є недостатнім, якщо наказ вимагає певної дії, наприклад, передачі права власності. Таким чином, наказ розглядався як такий, що потребує примусового виконання.
- Закінчення 3-річного строку: Стаття 463 Цивільного процесуального кодексу вимагає, щоб іноземні судові рішення подавалися до виконання протягом трьох років з моменту набрання ними законної сили. У цьому випадку заява була подана після закінчення допустимого строку.
- Виключність національної юрисдикції: Врешті, суд підкреслив, що хоча добровільні приватні передачі майна не обмежені, іноземні суди не можуть підміняти собою українське законодавство щодо майнових прав, пов'язаних з такими передачами на її території.
IV. Висновок
Підсумовуючи, правова система ОАЕ створює значні бар'єри для виконання іноземних судових наказів щодо нерухомості, ґрунтуючись на міркуваннях виключної юрисдикції та публічного порядку. Хоча суди України прийняли більш кооперативний підхід, розглядаючи нерухомість як частину загальної маси активів для міжнародних процедур банкрутства, питання публічної політики та виключності все ще залишаються суттєвими бар'єрами.
Основні відмінності в підходах судів можна виділити наступним чином:
Статус місцевої землі:
- ОАЕ: Захищена виключною юрисдикцією; іноземним судам заборонено видавати накази щодо майна в ОАЕ.
- Україна: В разі банкрутства, може розглядатись як частина глобальних активів (Global Estate); іноземним ліквідаторам може бути надана допомога у стягненні активів.
Сфера дії законодавчих приписів:
- ОАЕ: Статті 21 та 222 Федерального цивільного процесуального закону ОАЕ передбачають, що місцезнаходження майна визначає повноваження суду. Стаття 25(c) Ер-Ріядської арабської угоди про судове співробітництво підкріпила цей принцип у випадках банкрутства боржника, розташованого в одній із держав-учасниць.
- Україна: Розділ VIII Кодексу України з Процедур Банкрутства надає пріоритет співпраці для забезпечення обліку всіх активів.
Результат для кредитора:
- ОАЕ: Кредитори не можуть накласти арешт на майно за іноземним наказом.
- Україна: Іноземний ліквідатор може бути уповноважений діяти щодо майна в межах національної юрисдикції, і мораторій може бути введено.
І Україна, і ОАЕ розвивають свої правові системи для кращої відповідності міжнародним стандартам, хоча й помітно різними способами. Україна рухається до ширшого визнання іноземних судових рішень та санкцій, тоді як ОАЕ зміцнюють виключну юрисдикцію та створюють спеціалізовані суди з питань банкрутства. Ці тенденції відображають прогресивні зміни в тому, як кожна юрисдикція підходить до питань банкрутства та визнання іноземних правових рішень.
Якщо ви хочете повернути майно в одній із згаданих країн, наша команда досвідчених юристів із задоволенням допоможе вам досягти цієї мети найбільш ефективним і економічно вигідним способом.