Updates and Insights on Cross‑Border Litigation, Arbitration, Enforcement, Contracts, and International Legal Practice
Нещодавні знакові судові справи в Україні та Об'єднаних Арабських Еміратах (ОАЕ) висвітлили принципові відмінності у підходах цих країн до виконання іноземних судових рішень щодо нерухомого майна, розташованого в межах їхніх юрисдикцій. Ці справи підкреслюють суттєву різницю в тому, як Україна та ОАЕ сприймають правову владу над майном, що є особливо актуальним для компаній — потенційних кредиторів, які працюють на міжнародному рівні. I. Касаційний Суд Дубая Справа № 156/2025: Нерухомість як «суверенна зона» в ОАЕ В ОАЕ, і зокрема в Дубаї, наявність майна в Еміраті створює суттєву перешкоду для виконання наказів іноземних судів. II. Рішення Верховного Суду України у справі № 910/5107/20: Нерухомість як «комерційний актив» Українські суди, навпаки, розглянули нерухомість як частину комерційних активів, що має сприяти міжнародному фінансовому співробітництву, а не як джерело юрисдикційного конфлікту. III. Інші Можливості та Обмеження щодо Арешту Майна за Іноземним Рішенням ОАЕ При розгляді судових рішень, пов'язаних з майном, суди ОАЕ дотримуються послідовної позиції щодо іноземних судів. Нещодавня справа щодо банкрутства КСД № 542/2024 підтвердила відданість ОАЕ принципу виключної юрисдикції над майном у межах своїх кордонів. Цей висновок ґрунтувався на Федеральному указі № 53/1999 щодо Ер-Ріядської арабської угоди про судове співробітництво (боржник і кредитор знаходились в країнах охоплених угодою), яка прямо виключає рішення про банкрутство зі сфери виконання іноземних судових рішень країн-учасниць конвенції. Таким чином, суд відмовив у визнанні наказу про банкрутство, виданого судами Саудівської Аравії. Хоча справ з цього питання небагато, панівна тенденція вказує на значні труднощі у виконанні іноземних процедур банкрутства (а також інших рішень, пов'язаних з майном) щодо нерухомості в ОАЕ. Заборона не є абсолютною . Повернення майна було дозволено у випадках, коли сторони обопільно погодили майнові питання в іншому суді. Наприклад, у справі КСД № 592/2023 виконання іноземного рішення було дозволено, оскільки існувала взаємність та попередня згода між сторонами. Суд зазначив: Україна Хоча український підхід ілюструє, що процедура банкрутства може слугувати законним механізмом управління майном боржника з-за кордону, це не означає, що Україна завжди надаватиме пріоритет співпраці над виключною юрисдикцією. В інших випадках у виконавчих діях щодо нерухомості в Україні було відмовлено, зокрема, коли застосовувалися принципи виключної юрисдикції. У справі № 727/9668/24 ВСУ зрештою відмовив у виконанні канадського судового рішення з кількох правових підстав: IV. Висновок Підсумовуючи, правова система ОАЕ створює значні бар'єри для виконання іноземних судових наказів щодо нерухомості, ґрунтуючись на міркуваннях виключної юрисдикції та публічного порядку. Хоча суди України прийняли більш кооперативний підхід, розглядаючи нерухомість як частину загальної маси активів для міжнародних процедур банкрутства, питання публічної політики та виключності все ще залишаються суттєвими бар'єрами. Основні відмінності в підходах судів можна виділити наступним чином: Статус місцевої землі: Сфера дії законодавчих приписів: Результат для кредитора: І Україна, і ОАЕ розвивають свої правові системи для кращої відповідності міжнародним стандартам, хоча й помітно різними способами. Україна рухається до ширшого визнання іноземних судових рішень та санкцій, тоді як ОАЕ зміцнюють виключну юрисдикцію та створюють спеціалізовані суди з питань банкрутства. Ці тенденції відображають прогресивні зміни в тому, як кожна юрисдикція підходить до питань банкрутства та визнання іноземних правових рішень. Якщо ви хочете повернути майно в одній із згаданих країн, наша команда досвідчених юристів із задоволенням допоможе вам досягти цієї мети найбільш ефективним і економічно вигідним способом.
У липні 2025 року у Великій Британії набрала чинності Гаазька конвенція «Про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах» від 2019 року («Конвенція»). Раніше, у 2023 році, Конвенція набрала чинності в більшості європейських держав, включаючи Україну. Як інструмент, Конвенція пропонує ефективний механізм визнання та виконання судових рішень між країнами-учасницями. Згідно з преамбулою, вона сприятиме доступу до правосуддя та підвищить шанси на стягнення заборгованості у транскордонних операціях для учасників міжнародного ринку. Договір фактично скасовує необхідність перегляду суті спору при виконанні рішень, винесених у країнах, відмінних від місця виконання. За умови, що суд виніс рішення в межах своїх повноважень, визначених правилами юрисдикції, підстави для відмови у виконанні таких рішень обмежені лише кількома причинами, викладеними в статті 7 документа. Водночас Конвенція чітко виключає судові рішення в низці сфер, які залишаються об’єктом виключної юрисдикції, особливого контролю або підпорядковуються іншим правилам виконання. До них належать питання, що виникають у сферах зокрема: Окрім Великої Британії та України, до цієї угоди приєдналися країни ЄС (за винятком Данії) та Уругвай. Загалом, прийняття цієї конвенції є важливим кроком у забезпеченні більшої визначеності та передбачуваності для бізнесу та приватних осіб, які беруть участь у міжнародних правових відносинах, роблячи транскордонне виконання зобов’язань більш результативним і ефективним.
The past decade has been marked by a significant financial crisis, followed by the COVID-19 pandemic and an unlawful war initiated by a neighbouring nation. In the wake of these events, court practices have increasingly focused on the implications of unforeseen occurrences for the contractual obligations of the parties involved. Below is a concise summary of the key elements and conclusions drawn from a recently published digest by the Supreme Court. This overview may serve as a valuable guide for businesses to understand their rights arising from force majeure events. 1. General Criteria of Force Majeure The Supreme Court has highlighted several mandatory characteristics of the force majeure events, which are: Importantly, the mere fact of war, quarantine, or crisis does not automatically constitute force majeure — it is necessary to prove a causal link between the event and the impossibility of performing a specific obligation. 2. Force Majeure in Commercial Contracts Key conclusions drawn from the recent cases highlight that: In case such provisions exist, they shall be binding, and the court will accept them as valid grounds for excuse from liability. 3. Critical Elements of a Valid Claim: Notification of Force Majeure It is very unfortunate when a relevant event occurs and can be shown to have rendered a contract unperformable, yet the claim is dismissed for formalities. Therefore, it is crucial to keep in mind: 4. Evidence of Force Majeure General rules of evidence apply regardless of any customary documents adduced in such cases. This is highlighted in a number of cases where the courts reinstate: 5. Typical Situations in Which the Supreme Court Has Drawn Conclusions 6. Practical Consequences for the Parties of a Contract The following key points briefly summarizing the court’s perspective on the impact of war and other unforeseen events on contractual obligations: For a complete overview of the Supreme Court's judicial practice regarding the application of force majeure as a basis for exemption from liability for breach of obligations, please refer to the document: . Should you require further assistance in drafting a specific force majeure clause or applying one to an existing dispute, please feel free to contact us for a consultation. ✒️ By Olena Sadovets, Dual‑Qualified Advocate (Ukraine) & Solicitor (England & Wales)
У сучасному глобалізованому світі український бізнес дедалі частіше виходить на міжнародні ринки, залучає іноземні інвестиції або працює з партнерами з усього світу. Найкраще рішення для транскордонних угод — це двомовні (українсько-англійські) договори. Але це також означає, що текст спрямований на читання та розуміння іноземними контрагентами й юристами. У таких реаліях звичайний переклад контракту «Гугл-транслейтом» чи навіть професійним перекладачем — це величезний ризик. Саме тому розробка та складання міжнародних контрактів потребують особливої уваги. Максимальну юридичну безпеку двомовні документи мають тоді, коли їх готує фахівець із подвійною кваліфікацією: український адвокат, який водночас є визнаним солісітором ( Solicitor of the Senior Courts of England and Wales ). Чому це поєднання є унікальною перевагою для міжнародного контракту? Розберемо ключові аспекти. 1. Більше ніж переклад: розуміння правового контексту Звичайний лінгвістичний переклад часто адаптує слова, але втрачає правову суть. Англійське загальне право ( Common Law ) та українське континентальне право ( Civil Law ) оперують абсолютно різними концепціями. 2. Створення документів «два в одному» без конфлікту мов Коли документ пишеться двома колонками (українською та англійською), критично важливо, щоб обидва тексти були юридично тотожними. Адвокат-солісітор, будучи фахівцем як в англійському, так і в українському законодавстві, здатний вичитувати обидві версії одночасно як першоджерела. Він може гарантувати, що положення про застереження щодо пріоритету мови ( Governing Language clause ) не стане міною сповільненої дії в разі судового чи арбітражного спору. Обидві сторони угоди — і українська, і іноземна — бачать абсолютно дзеркальний і юридично вивірений текст. 3. Професійне володіння Legal English Юридична англійська мова ( Legal English ) — це окрема «держава» зі своїми архаїзмами, специфічним синтаксисом ( herein , blocks of boilerplate clauses ) та чіткими стандартами структурування текстів. Кваліфікація солісітора підтверджує, що юрист склав суворі професійні іспити, володіє технікою Legal Drafting на рівні носія мови та є компетентним у складанні англомовних документів. Іноземні партнери чи інвестори, бачачи документ такого рівня, одразу відчувають належний рівень обізнаності й розуміють, що мають справу з професіоналами. Це значно підвищує рівень взаємної довіри під час перемовин. 4. Юридичний переклад чи розробка з нуля: як зекономити час та бюджет Зазвичай процес виглядає так: український юрист пише драфт ➔ перекладач перекладає ➔ англійський баристер чи солісітор вичитує та виправляє ➔ український юрист знову адаптує під локальні реалії. Це довго і дорого. Залучення солісітора: Ви наймаєте одного фахівця, який поєднує в собі три ролі: українського консультанта, англійського юриста та експертного перекладача юридичних текстів. Ланцюжок комунікації скорочується до однієї ланки, а ризик помилок через «зіпсований телефон» зводиться до нуля. 5. Управління ризиками та вибір права (Governing Law) Більшість міжнародних контрактів підпорядковується англійському праву як найбільш передбачуваному та гнучкому для бізнесу. Український адвокат без відповідної кваліфікації не має права (і належних знань) повноцінно консультувати щодо англійського права. Солісітор же є кваліфікованим у цій галузі і чітко розуміє судову практику Англії. Поєднання цих двох кваліфікацій допоможе: Висновок Двомовні договори і супровідні документи від адвоката-солісітора — це не просто атрибут престижу. Це інвестиція в безпеку бізнесу. Такий підхід стирає кордони між українськими регуляторними вимогами та світовими стандартами commercial drafting . На виході компанія отримує документ, який однаково ефективно працюватиме як в українському, так і в англійському суді, а також у міжнародному арбітражі, зокрема в Лондонському міжнародному арбітражному суді (LCIA). Потрібні двомовні договори, які не створять ризиків у міжнародних угодах? Я готую документи як адвокат в Україні та солісітор Англії й Уельсу — з повним урахуванням вимог обох правових систем. Концепція та юридичне наповнення: Альона Садовець, Aleoprive. Текстова адаптація та редагування: ШІ-асистент Gemini від Google. Використовуємо інструменти LegalTech для оптимізації процесів та підвищення ефективності
For businesses trading internationally, getting paid is often the biggest commercial risk in the deal. A contract may look strong on paper, but if payment terms are unclear, credit protections are weak, or enforcement has not been considered in advance, recovery can quickly become costly, delayed or unrealistic. This article highlights practical steps businesses can take to reduce payment risk in cross-border sales, from clearer payment terms and credit controls to letters of credit, guarantees and enforcement planning, with particular focus on the UK, Ukraine and the UAE. It is intended as general information rather than legal advice for any particular transaction. Payment terms Payment terms are the commercial pillar of any supply contract. They should do more than state a price and due date: they should allocate timing risk, documentary risk and the consequences of delay. But most importantly, they should incorporate an actual working mechanism for the enforcement of payment obligations. In general, a well-drafted clause will identify the currency of payment, the payment trigger, the place and method of payment, whether time is of the essence, and what happens if the buyer fails to pay on time. In international trade, it is also essential to align the payment clause with the agreed delivery terms so that there is no mismatch between when title in the goods transfers and when the purchase price is to be paid. Common seller protections include provisions for: Parties should also decide whether partial shipments can be invoiced separately and whether set-off or withholding is permitted. If the transaction is international, applicable law and dispute resolution clauses should be drafted consistently with the payment structure, because a strong commercial bargain can still become difficult to enforce if the contract is silent on forum, language, notices or evidence. Practical protections for credit sales Where goods are sold on deferred payment terms, the credit provisions should be treated as a risk-management schedule, not boilerplate. At a minimum, the contract should define the credit period, credit limit, events that allow the seller to reduce or withdraw credit, and the financial information the buyer must provide on request. Sellers often reserve the right to require prepayment, additional security or shorter terms if there is a material adverse change, missed payment, insolvency indicator or deterioration in the buyer’s creditworthiness. Useful credit provisions often include cross-default wording, acceleration on non-payment, obligations to maintain insurance where relevant, and prompt notice of disputes affecting the buyer’s ability to perform. If the seller is extending significant credit, it may also require audited financial statements, borrowing-base information or confirmation that no insolvency filing has occurred. The key legal point in such terms is clarity: remedies, notice periods and thresholds should be objectively measurable. Vague “material concern” language can be useful commercially, but it is stronger when paired with defined triggers such as overdue invoices, adverse judgments, sanctions exposure or failure to maintain agreed security. In jurisdictions such as England and Wales and Ukraine, sales on credit may be reinforced by taking security over the buyer’s assets. In England and Wales, this may include fixed or floating charges, while in Ukraine, security may be taken, among other forms, over goods in circulation. In all events, such charges are subject to local law requirements and enforcement formalities. Overall, the specific credit provisions will depend significantly on the debtor's jurisdiction, as there are no universal rules that can guarantee a seller's interests are protected. Therefore, it is highly advisable to seek assistance from a lawyer who practices in the relevant country to ensure the best protection and smooth enforcement of payment obligations. Payment by letter of credit: most common mistakes and pitfalls A letter of credit (the LOC) remains one of the best-known tools for reducing payment risk in international trade because it substitutes the bank’s undertaking for the buyer’s promise to pay, provided the beneficiary presents complying documents. However, they remain a very risky instrument also, when the nature or scope of it are not precisely understood by the parties. Specifically, letters of credit are document-driven instruments, not performance guarantees. What it means in practice, banks examine documents only and apply a strict compliance standard, refusing to release funds in all unclear situations. Small inconsistencies in document names, dates, shipment descriptions or presentation periods can substantially delay or even defeat payment. Thereby, if the seller did not exercise utmost diligence when drafting the LOC's terms, it can easily turn into an anchor rather than a trigger for obtaining the funds. The most common mistakes are practical and routine: unclear documentary requirements, unrealistic presentation deadlines, inconsistency between the sales contract and the credit, failure to specify whether the credit is confirmed, and insufficient scrutiny of the issuing bank and its jurisdiction. Businesses also underestimate amendment risk. If shipment dates, quantities or logistics change, the credit may need to be amended before presentation. As commentators continue to note, documentary discrepancies are one of the main reasons for refusal or delay, and the autonomy principle means that disputes under the sales contract will not necessarily help the beneficiary if the presentation itself is non-compliant. Surety and payment guarantees in the sale on credit terms (parent company, director’s guarantee) Where the seller is prepared to grant credit, an additional payment undertaking may be commercially essential. The most common options are a parent company guarantee, a director’s or shareholder’s personal guarantee, a bank guarantee, or a standby letter of credit. These instruments are not interchangeable. A classic guarantee is usually secondary in nature and tied to the underlying debt, whereas an on-demand bank instrument is often autonomous and may be callable on presentation of a compliant demand. The choice should reflect both the buyer’s group structure and the creditor’s enforcement strategy. Parent company guarantees might be helpful in situations where the purchasing company is thinly capitalised or exhibits uncertain financial stability; however, it belongs to a larger entity with a solid reputation. Such guarantees require meticulous attention to the authority and the scope of guaranteed obligations. Director or personal guarantees may improve recovery prospects, but they also raise sensitivity around formalities, independent advice and enforceability defences. If the creditor wants speed and cash certainty, an on-demand instrument may be preferable to a traditional suretyship. By contrast, if the parties expect a fact-intensive dispute over performance, a guarantee with clearly capped liability and tightly defined trigger events may be more appropriate. In all cases, the drafting should identify the secured obligations precisely, state any cap or expiry, address continuing liability after amendments, and align with the chosen governing law and forum. How do letters of credit protect sellers in the UK, Ukraine, and the UAE Where the contract, debtor, guarantor, and assets are spread across jurisdictions, the enforcement strategy should be considered with particular care, as early as the contract drafting and negotiation stage. Turning to the local specifics of our jurisdictional expertise, the most complex and debatable disputes arise from letters of credit and personal guarantees. Particularly, in the UK, courts are generally familiar with trade finance instruments and the autonomy principle in LOCs is well established. The leading authority remains United City Merchants (Investments) Ltd v Royal Bank of Canada [1983] 1 AC 168, which is still cited for the principle that banks deal in documents, not goods, subject to a narrow fraud exception. Disputes still turn on documentary compliance, fraud allegations, contractual interpretation and the practical value of pre-action strategy and evidence preservation. Guarantees and security packages can be robust, but they still require proper execution, authority and careful wording. While in Ukraine, enforcement analysis must currently be combined with wartime practicalities, currency-control restrictions, and the location of assets; there also exists a fairly developed and established practice in payment matters. Recent guidance continues to emphasise the importance of checking foreign exchange rules, the status of cross-border payment exemptions and the banking route for any hard-currency payment. For creditors, the legal right to payment may exist, but timing and recoverability can still be affected by regulatory constraints and enforcement realities on the ground. Court practice also remains highly relevant. In line with the documentary nature of LOCs, Ukrainian law and practice generally treat the issuing bank’s payment obligation as dependent on the documents presented under the credit, rather than on the actual quality of the goods or performance of the underlying sale contract. At the same time, reported Ukrainian case law on letters of credit appears more limited than in some more mature trade-finance jurisdictions, particularly in disputes involving fraud or abusive use of the instrument. In practice, Ukrainian courts have also dealt with other forms of payment security, including security over goods in circulation and personal guarantees. When a transaction involves whole or partial performance in the United Arab Emirates, parties must pay close attention to the distinction between mainland law and DIFC-style common law approaches. Recent commentary highlights that UAE-law guarantees may be interpreted under suretyship principles and enforced more restrictively if the obligations are open-ended or insufficiently specific, whereas DIFC-governed structures may offer greater drafting flexibility but can still raise practical enforcement questions if assets sit outside the DIFC. The recurring lesson across all three jurisdictions is the same: payment protection works best when the contract, the security instrument and the enforcement forum are designed together rather than negotiated in isolation. For businesses trading internationally, the central lesson is clear: do not treat payment terms, credit provisions and guarantees as separate checklists. They are part of one enforcement architecture. The strongest contracts combine commercially realistic payment mechanics, objective credit triggers, documentary discipline for letters of credit, and security that is enforceable where the counterparty or its assets are located. A short investment in drafting at the outset can prevent a long and expensive recovery exercise later. If your business trades internationally and you need to reduce payment risk or strengthen credit and guarantee structures, reach out for tailored guidance on drafting, securing and enforcing payment obligations across the UK, Ukraine and the UAE. ✒️ By Olena Sadovets, Dual‑Qualified Advocate (Ukraine) & Solicitor (England & Wales)
What Governs International Deals Today Businesses often assume there must be a single, unified legislative act governing all cross‑border transactions worldwide. It would indeed be convenient — but no such universal law exists. And given current geopolitical and economic realities, the adoption of a global commercial code is highly unlikely. Instead, every international transaction sits at the intersection of two or more national legal systems and, where applicable, international conventions or treaties . Typically, the relevant jurisdictions include: When the parties do not choose the governing law, many legal systems apply conflict-of-laws connecting factors based on the closest connection between the contract and a particular legal system. In commercial contracts, such factors often include the location or habitual place of business of the party performing the characteristic obligation ; in sales contracts, this is usually the seller, and in services contracts, the service provider. International Conventions UN Conventions (UNCITRAL) Regional, Multilateral and Special Instruments Instruments of a narrower or special application may also affect a cross-border transaction, regardless of whether the parties expressly mention them in the contract. Special conventions are instruments that regulate specific aspects of cross-border transactions: Notably, both the CMR Convention (road transport) and the Montreal Convention (air carriage) regulate mainly the carrier’s liability for loss, damage, and delay, including the measure of damages and compensation limits. They do not govern commercial matters such as transfer of title, passing of risk between buyer and seller, payment terms, or formation of the underlying sales contract. Their scope is limited to transport-related obligations and documentation, yet they may apply to a carriage contract even where the carriage forms only part of a broader commercial transaction. Bilateral Treaties: UK–UAE, UK–Ukraine, Ukraine–UAE A key point for businesses trading between these jurisdictions: None of these country pairs has a bilateral treaty that harmonises the substantive rules on formation and performance of international commercial contracts in a manner comparable to CISG. Existing bilateral instruments focus on: The most commercially relevant remains the Ukraine–UAE Treaty on Judicial Assistance and Recognition & Enforcement of Court Judgments (2023). This treaty, however, governs procedural cooperation and enforcement , not contract formation or performance. To sum up, commercial contracts between these jurisdictions ultimately depend on party autonomy, national law, international arbitration conventions, and bilateral judicial‑cooperation treaties, rather than any harmonised substantive commercial rules. National Legislation Governing International Transactions United Kingdom UK law gives parties broad autonomy to choose governing law and jurisdiction. If the contract is silent: Common‑law rules focus on: Mandatory UK rules may still apply irrespective of the chosen law. Ukraine Ukraine’s Law on Private International Law governs situations where parties do not choose applicable law. It recognises party autonomy but applies mandatory Ukrainian rules in areas such as: Ukraine is a party to CISG, so CISG may apply automatically to international sales unless its effect is explicitly excluded. Ukrainian law also contains conflict-of-laws rules for determining the law applicable to a contract where the parties have made no choice. The general reference point remains the same: the law of the state with which the contract is most closely connected applies. For certain types of contracts, the law may provide specific connecting factors, including the location or habitual place of business of the party performing the characteristic obligation. United Arab Emirates The UAE’s legal system is hybrid: The applicable law depends on: The UAE is not a party to CISG, and Rome I does not apply to the UAE; therefore, determining the applicable law in contracts connected with the UAE requires particular attention. Conclusion: How to Determine the Applicable Law A structured approach helps identify the correct law for a cross‑border transaction: Cross‑border transactions are rarely governed by a single legal instrument. Instead, they require careful navigation of international conventions , treaty frameworks , and national legislation — ideally at the drafting stage, not after a dispute arises. Need clarity on which law governs your cross-border deal? We help businesses structure international contracts, assess applicable law, and choose enforceable dispute-resolution mechanisms across the UK, Ukraine, and the UAE. Contact us to review your transaction or draft a legally sound, enforceable agreement. * AI‑supported tools assisted in structuring and analysing open‑source materials for this publication; all legal assessment, conclusions, and responsibility remain with the author. ✒️ By Olena Sadovets, Dual‑Qualified Advocate (Ukraine) & Solicitor (England & Wales)
Що насправді регулює міжнародні комерційні операції Бізнес часто припускає, що має існувати єдиний універсальний закон, який регулює всі транскордонні комерційні угоди. Це було б надзвичайно зручно — але такого глобального акта не існує. І з огляду на сучасні геополітичні та економічні реалії, ухвалення єдиного світового комерційного кодексу є малоймовірним. Натомість кожна міжнародна угода перебуває на перетині двох або більше національних правових систем та, за потреби, міжнародних конвенцій чи двосторонніх договорів . Зазвичай до релевантних юрисдикцій належать: У випадках, коли сторони не визначили застосовне право, багато правових систем застосовують колізійні прив’язки, засновані на найбільш тісному зв’язку договору з певною правовою системою. У комерційних договорах такою прив’язкою часто є місцезнаходження або звичайне місце діяльності сторони, яка здійснює характерне виконання ; у договорах купівлі-продажу товарів це зазвичай продавець, а в договорах надання послуг — постачальник послуг. Міжнародні конвенції Конвенції ООН (UNCITRAL) Практичний гайд з підготовки та переговорів щодо транскордонних контрактів . Регіональні, багатосторонні та спеціальні інструменти Інструменти більш вузької або спеціальної дії також можуть впливати на транскордонну операцію незалежно від того, чи сторони прямо згадали їх у договорі. Спеціальні конвенції – інструменти, які регулюють окремі аспекти транскордонних операцій: Важливо зауважити, що конвенції CMR (автоперевезення) та Монреальська (авіаперевезення) регулюють здебільшого відповідальність перевізника за втрату, пошкодження або затримку вантажу, включно з розміром відшкодування та встановленими лімітами. Вони не охоплюють комерційні питання, такі як перехід права власності, момент переходу ризиків між продавцем і покупцем, умови оплати чи укладення основного договору купівлі‑продажу. Їхня сфера обмежується транспортними зобов’язаннями та документацією, проте вони можуть застосовуватися до договору перевезення навіть тоді, коли перевезення є лише частиною ширшої комерційної операції. Двосторонні договори: Велика Британія–ОАЕ, Велика Британія–Україна, Україна–ОАЕ Жодна з цих пар держав не має договору, подібного до CISG чи Принципів УНІДРУА. Наявні двосторонні акти стосуються: Найбільш значущим в цьому аспекті є: Договір між Україною та ОАЕ про правову допомогу та взаємне визнання і виконання судових рішень (2023). Проте, цей договір регулює процедурні питання та виконання рішень , але не містить норм про укладення чи виконання комерційних договорів. Детальніше про взаємне визнання та виконання судових рішень між Україною та ОАЕ . Національне законодавство, що регулює міжнародні угоди Велика Британія Британське право надає сторонам широку свободу у виборі права та юрисдикції. Якщо вибору немає застосовується: Загальне право враховує: Україна Закон України «Про міжнародне приватне право» визнає автономію волі, але передбачає обов’язкове застосування українських норм у сферах: Україна є учасником CISG, тому Конвенція може застосовуватися автоматично. Українське законодавство також містить колізійні норми для визначення права, що застосовується до договору за відсутності вибору сторін. Загальним орієнтиром є право держави, з якою договір має найбільш тісний зв’язок; для окремих видів договорів закон може встановлювати спеціальні прив’язки, зокрема до місцезнаходження або звичайного місця діяльності сторони, яка здійснює характерне виконання. Об’єднані Арабські Емірати Правова система ОАЕ є змішаною: Застосовне право визначається: ОАЕ не є учасником CISG, і на них не поширюється Регламент Rome I; тому у договорах, пов’язаних з ОАЕ, визначення застосовного права потребує особливої уваги. Висновок: як визначити застосовне право до транскордонної угоди Потрібно визначити, яке право регулює вашу транскордонну угоду? Ми допомагаємо бізнесу структурувати міжнародні контракти, обирати застосовне право та формувати ефективні механізми вирішення спорів у Великій Британії, Україні та ОАЕ. Як працює судовий процес за кордоном: ключові ризики та практичні поради . Зверніться до нас, щоб отримати правовий аналіз вашої операції або підготувати юридично виважений договір із дієвими механізмами виконання. ✒️ Автор: Олена Садовець, адвокат (Україна) та соліситор (Англія та Уельс)
Що таке транскордонний контракт? Транскордонний контракт, або міжнародний комерційний договір, укладається між сторонами, що знаходяться щонайменше у двох різних юрисдикціях. Грубо кажучи, це контракт з іноземною особою. Ця ознака формує низку юридичних наслідків, які не завжди можуть бути врегульовані національним законодавством. Переважна більшість питань вирішується виключно шляхом письмових домовленостей між сторонами. Щоб краще зрозуміти специфіку таких договорів та утриматися від юридичних помилок, нижче наведено ключові положення, характерні для комерційних контрактів. Ці аспекти притаманні майже усім міжнародним транзакціям. Ключові аспекти складання транскордонних контрактів Ідентифікація іноземної сторони договору Як би банально це не звучало, недоотримання основної інформації про закордонного партнера залишається найчастішою помилкою підприємств, які щойно починають виходити на міжнародну арену. Об’єм необхідних даних має визначатись з огляду на особливості кожної транзакції, але, як мінімум від іноземного контрагента необхідно отримати інформацію про: За можливості дані слід отримувати з офіційних державних реєстрів країни контрагента. Приклади таких реєстрів: У деяких юрисдикціях (наприклад, ОАЕ) реєстри містять лише базову інформацію — назву компанії та номер ліцензії. Тому необхідно отримувати додаткові корпоративні документи та аналізувати їх разом із публічними даними. Вибір застосовного права (Governing Law) Вибір права, що регулює договір, є одним із найважливіших рішень у міжнародній транзакції. Розуміння правової системи країни включає не лише читання кодексів — значну роль відіграють судові прецеденти та діловий звичай, закріплений у них. Водночас аналіз судових рішень часто є непрактичним або потребує значної юридичної експертизи. Тому сторони зазвичай обирають юрисдикцію, з якою вони знайомі, або залишають положення неврегульованим — що може як допомогти, так і нашкодити. Відповідність місцевому законодавству (Compliance) Сторони повинні забезпечити відповідність договору вимогам державних органів у відповідних юрисдикціях, зокрема: У договорі можна розподілити ризики невідповідності місцевим нормам, визначивши, хто несе відповідальність за податки, збори чи штрафи від контролюючих органів. Юрисдикція та вирішення спорів У міжнародному договорі необхідно передбачити механізм вирішення спорів. Зазвичай сторони обирають суди країни однієї зі сторін або нейтральну юрисдикцію. Однак важливо враховувати не лише закон, а й доступність правосуддя у вибраній країні. У більшості випадків для представництва компанії в суді потрібен місцевий адвокат. Тому варто оцінити, наскільки реально знайти юриста, який розумітиме ваші потреби без перекладача — наприклад, у Швейцарії чи ОАЕ. Задля уникнення таких складностей, сторони часто обирають арбітраж замість суду. Водночас такий вибір також може мати небажані наслідки, зокрема в разі оспорювання незначних сум. Інколи гонорар арбітра може перевищувати суму позову, і це також потрібно враховувати. При виборі юрисдикції слід враховувати: Арбітраж як альтернатива Арбітраж може усунути потребу в перекладі та забезпечити зрозумілішу процедуру, хоча не завжди є швидким чи економним, як зазначено вище. Мова договору Міжнародні контракти часто складаються кількома мовами. У двомовних договорах необхідно визначити, яка версія є домінуючою у разі розбіжностей. Культурні особливості та чутливі нюанси Відмінності у бізнес‑практиках та стилях комунікації можуть впливати на переговори та спричиняти непорозуміння. Особливо це актуально, коли сторони походять із різних правових систем — Common Law та Civil Law. Чіткі договірні положення здатні усунути більшість невизначеностей щодо того, як сторони розуміли свої зобов’язання на момент укладення договору. Висновок Добре складений контракт, що враховує специфіку міжнародних транзакцій, забезпечує ясність та захищає інтереси всіх сторін. У договорі варто передбачити: Компаніям, що виходять на міжнародні ринки, необхідно враховувати не лише комерційні аспекти, а й юридичні складнощі роботи в різних юрисдикціях. Залучення юриста на ранньому етапі допомагає вибудувати ефективні механізми вирішення спорів та стягнення заборгованості — і, найважливіше, запобігти виникненню проблем. Якщо ви готуєте або погоджуєте транскордонний контракт, зверніться до нас для: ✒️ Автор: Олена Садовець, адвокат (Україна) та соліситор (Англія та Уельс)