Guidance Through the Evolving Legal Landscape
Нещодавні знакові судові справи в Україні та Об'єднаних Арабських Еміратах (ОАЕ) висвітлили принципові відмінності у підходах цих країн до виконання іноземних судових рішень щодо нерухомого майна, розташованого в межах їхніх юрисдикцій. Ці справи підкреслюють суттєву різницю в тому, як Україна та ОАЕ сприймають правову владу над майном, що є особливо актуальним для компаній — потенційних кредиторів, які працюють на міжнародному рівні. I. Касаційний Суд Дубая Справа № 156/2025: Нерухомість як «суверенна зона» в ОАЕ В ОАЕ, і зокрема в Дубаї, наявність майна в Еміраті створює суттєву перешкоду для виконання наказів іноземних судів. II. Рішення Верховного Суду України у справі № 910/5107/20: Нерухомість як «комерційний актив» Українські суди, навпаки, розглянули нерухомість як частину комерційних активів, що має сприяти міжнародному фінансовому співробітництву, а не як джерело юрисдикційного конфлікту. III. Інші Можливості та Обмеження щодо Арешту Майна за Іноземним Рішенням ОАЕ При розгляді судових рішень, пов'язаних з майном, суди ОАЕ дотримуються послідовної позиції щодо іноземних судів. Нещодавня справа щодо банкрутства КСД № 542/2024 підтвердила відданість ОАЕ принципу виключної юрисдикції над майном у межах своїх кордонів. Цей висновок ґрунтувався на Федеральному указі № 53/1999 щодо Ер-Ріядської арабської угоди про судове співробітництво (боржник і кредитор знаходились в країнах охоплених угодою), яка прямо виключає рішення про банкрутство зі сфери виконання іноземних судових рішень країн-учасниць конвенції. Таким чином, суд відмовив у визнанні наказу про банкрутство, виданого судами Саудівської Аравії. Хоча справ з цього питання небагато, панівна тенденція вказує на значні труднощі у виконанні іноземних процедур банкрутства (а також інших рішень, пов'язаних з майном) щодо нерухомості в ОАЕ. Заборона не є абсолютною . Повернення майна було дозволено у випадках, коли сторони обопільно погодили майнові питання в іншому суді. Наприклад, у справі КСД № 592/2023 виконання іноземного рішення було дозволено, оскільки існувала взаємність та попередня згода між сторонами. Суд зазначив: Україна Хоча український підхід ілюструє, що процедура банкрутства може слугувати законним механізмом управління майном боржника з-за кордону, це не означає, що Україна завжди надаватиме пріоритет співпраці над виключною юрисдикцією. В інших випадках у виконавчих діях щодо нерухомості в Україні було відмовлено, зокрема, коли застосовувалися принципи виключної юрисдикції. У справі № 727/9668/24 ВСУ зрештою відмовив у виконанні канадського судового рішення з кількох правових підстав: IV. Висновок Підсумовуючи, правова система ОАЕ створює значні бар'єри для виконання іноземних судових наказів щодо нерухомості, ґрунтуючись на міркуваннях виключної юрисдикції та публічного порядку. Хоча суди України прийняли більш кооперативний підхід, розглядаючи нерухомість як частину загальної маси активів для міжнародних процедур банкрутства, питання публічної політики та виключності все ще залишаються суттєвими бар'єрами. Основні відмінності в підходах судів можна виділити наступним чином: Статус місцевої землі: Сфера дії законодавчих приписів: Результат для кредитора: І Україна, і ОАЕ розвивають свої правові системи для кращої відповідності міжнародним стандартам, хоча й помітно різними способами. Україна рухається до ширшого визнання іноземних судових рішень та санкцій, тоді як ОАЕ зміцнюють виключну юрисдикцію та створюють спеціалізовані суди з питань банкрутства. Ці тенденції відображають прогресивні зміни в тому, як кожна юрисдикція підходить до питань банкрутства та визнання іноземних правових рішень. Якщо ви хочете повернути майно в одній із згаданих країн, наша команда досвідчених юристів із задоволенням допоможе вам досягти цієї мети найбільш ефективним і економічно вигідним способом.
У липні 2025 року у Великій Британії набрала чинності Гаазька конвенція «Про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах» від 2019 року («Конвенція»). Раніше, у 2023 році, Конвенція набрала чинності в більшості європейських держав, включаючи Україну. Як інструмент, Конвенція пропонує ефективний механізм визнання та виконання судових рішень між країнами-учасницями. Згідно з преамбулою, вона сприятиме доступу до правосуддя та підвищить шанси на стягнення заборгованості у транскордонних операціях для учасників міжнародного ринку. Договір фактично скасовує необхідність перегляду суті спору при виконанні рішень, винесених у країнах, відмінних від місця виконання. За умови, що суд виніс рішення в межах своїх повноважень, визначених правилами юрисдикції, підстави для відмови у виконанні таких рішень обмежені лише кількома причинами, викладеними в статті 7 документа. Водночас Конвенція чітко виключає судові рішення в низці сфер, які залишаються об’єктом виключної юрисдикції, особливого контролю або підпорядковуються іншим правилам виконання. До них належать питання, що виникають у сферах зокрема: Окрім Великої Британії та України, до цієї угоди приєдналися країни ЄС (за винятком Данії) та Уругвай. Загалом, прийняття цієї конвенції є важливим кроком у забезпеченні більшої визначеності та передбачуваності для бізнесу та приватних осіб, які беруть участь у міжнародних правових відносинах, роблячи транскордонне виконання зобов’язань більш результативним і ефективним.
The past decade has been marked by a significant financial crisis, followed by the COVID-19 pandemic and an unlawful war initiated by a neighbouring nation. In the wake of these events, court practices have increasingly focused on the implications of unforeseen occurrences for the contractual obligations of the parties involved. Below is a concise summary of the key elements and conclusions drawn from a recently published digest by the Supreme Court. This overview may serve as a valuable guide for businesses to understand their rights arising from force majeure events. 1. General Criteria of Force Majeure The Supreme Court has highlighted several mandatory characteristics of the force majeure events, which are: Importantly, the mere fact of war, quarantine, or crisis does not automatically constitute force majeure — it is necessary to prove a causal link between the event and the impossibility of performing a specific obligation. 2. Force Majeure in Contractual Obligations Key conclusions drawn from the recent cases highlight that: In case such provisions exist, they shall be binding, and the court will accept them as valid grounds for excuse from liability. 3. Critical Elements of a Valid Claim: Notification of Force Majeure It is very unfortunate when a relevant event occurs and can be shown to have rendered a contract unperformable, yet the claim is dismissed for formalities. Therefore, it is crucial to keep in mind: 4. Evidence of Force Majeure General rules of evidence apply regardless of any customary documents adduced in such cases. This is highlighted in a number of cases where the courts reinstate: 5. Typical Situations in Which the Supreme Court Has Drawn Conclusions 6. Practical Consequences for the Parties of a Contract The following key points briefly summarizing the court’s perspective on the impact of war and other unforeseen events on contractual obligations: For a complete overview of the Supreme Court's judicial practice regarding the application of force majeure as a basis for exemption from liability for breach of obligations, please refer to the document: . Should you require further assistance in drafting a specific force majeure clause or applying one to an existing dispute, please feel free to contact us for a consultation.