Guidance Through the Evolving Legal Landscape
Нещодавні знакові судові справи в Україні та Об'єднаних Арабських Еміратах (ОАЕ) висвітлили принципові відмінності у підходах цих країн до виконання іноземних судових рішень щодо нерухомого майна, розташованого в межах їхніх юрисдикцій. Ці справи підкреслюють суттєву різницю в тому, як Україна та ОАЕ сприймають правову владу над майном, що є особливо актуальним для компаній — потенційних кредиторів, які працюють на міжнародному рівні. I. Касаційний Суд Дубая Справа № 156/2025: Нерухомість як «суверенна зона» в ОАЕ В ОАЕ, і зокрема в Дубаї, наявність майна в Еміраті створює суттєву перешкоду для виконання наказів іноземних судів. II. Рішення Верховного Суду України у справі № 910/5107/20: Нерухомість як «комерційний актив» Українські суди, навпаки, розглянули нерухомість як частину комерційних активів, що має сприяти міжнародному фінансовому співробітництву, а не як джерело юрисдикційного конфлікту. III. Інші Можливості та Обмеження щодо Арешту Майна за Іноземним Рішенням ОАЕ При розгляді судових рішень, пов'язаних з майном, суди ОАЕ дотримуються послідовної позиції щодо іноземних судів. Нещодавня справа щодо банкрутства КСД № 542/2024 підтвердила відданість ОАЕ принципу виключної юрисдикції над майном у межах своїх кордонів. Цей висновок ґрунтувався на Федеральному указі № 53/1999 щодо Ер-Ріядської арабської угоди про судове співробітництво (боржник і кредитор знаходились в країнах охоплених угодою), яка прямо виключає рішення про банкрутство зі сфери виконання іноземних судових рішень країн-учасниць конвенції. Таким чином, суд відмовив у визнанні наказу про банкрутство, виданого судами Саудівської Аравії. Хоча справ з цього питання небагато, панівна тенденція вказує на значні труднощі у виконанні іноземних процедур банкрутства (а також інших рішень, пов'язаних з майном) щодо нерухомості в ОАЕ. Заборона не є абсолютною . Повернення майна було дозволено у випадках, коли сторони обопільно погодили майнові питання в іншому суді. Наприклад, у справі КСД № 592/2023 виконання іноземного рішення було дозволено, оскільки існувала взаємність та попередня згода між сторонами. Суд зазначив: Україна Хоча український підхід ілюструє, що процедура банкрутства може слугувати законним механізмом управління майном боржника з-за кордону, це не означає, що Україна завжди надаватиме пріоритет співпраці над виключною юрисдикцією. В інших випадках у виконавчих діях щодо нерухомості в Україні було відмовлено, зокрема, коли застосовувалися принципи виключної юрисдикції. У справі № 727/9668/24 ВСУ зрештою відмовив у виконанні канадського судового рішення з кількох правових підстав: IV. Висновок Підсумовуючи, правова система ОАЕ створює значні бар'єри для виконання іноземних судових наказів щодо нерухомості, ґрунтуючись на міркуваннях виключної юрисдикції та публічного порядку. Хоча суди України прийняли більш кооперативний підхід, розглядаючи нерухомість як частину загальної маси активів для міжнародних процедур банкрутства, питання публічної політики та виключності все ще залишаються суттєвими бар'єрами. Основні відмінності в підходах судів можна виділити наступним чином: Статус місцевої землі: Сфера дії законодавчих приписів: Результат для кредитора: І Україна, і ОАЕ розвивають свої правові системи для кращої відповідності міжнародним стандартам, хоча й помітно різними способами. Україна рухається до ширшого визнання іноземних судових рішень та санкцій, тоді як ОАЕ зміцнюють виключну юрисдикцію та створюють спеціалізовані суди з питань банкрутства. Ці тенденції відображають прогресивні зміни в тому, як кожна юрисдикція підходить до питань банкрутства та визнання іноземних правових рішень. Якщо ви хочете повернути майно в одній із згаданих країн, наша команда досвідчених юристів із задоволенням допоможе вам досягти цієї мети найбільш ефективним і економічно вигідним способом.
У липні 2025 року у Великій Британії набрала чинності Гаазька конвенція «Про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах» від 2019 року («Конвенція»). Раніше, у 2023 році, Конвенція набрала чинності в більшості європейських держав, включаючи Україну. Як інструмент, Конвенція пропонує ефективний механізм визнання та виконання судових рішень між країнами-учасницями. Згідно з преамбулою, вона сприятиме доступу до правосуддя та підвищить шанси на стягнення заборгованості у транскордонних операціях для учасників міжнародного ринку. Договір фактично скасовує необхідність перегляду суті спору при виконанні рішень, винесених у країнах, відмінних від місця виконання. За умови, що суд виніс рішення в межах своїх повноважень, визначених правилами юрисдикції, підстави для відмови у виконанні таких рішень обмежені лише кількома причинами, викладеними в статті 7 документа. Водночас Конвенція чітко виключає судові рішення в низці сфер, які залишаються об’єктом виключної юрисдикції, особливого контролю або підпорядковуються іншим правилам виконання. До них належать питання, що виникають у сферах зокрема: Окрім Великої Британії та України, до цієї угоди приєдналися країни ЄС (за винятком Данії) та Уругвай. Загалом, прийняття цієї конвенції є важливим кроком у забезпеченні більшої визначеності та передбачуваності для бізнесу та приватних осіб, які беруть участь у міжнародних правових відносинах, роблячи транскордонне виконання зобов’язань більш результативним і ефективним.
The past decade has been marked by a significant financial crisis, followed by the COVID-19 pandemic and an unlawful war initiated by a neighbouring nation. In the wake of these events, court practices have increasingly focused on the implications of unforeseen occurrences for the contractual obligations of the parties involved. Below is a concise summary of the key elements and conclusions drawn from a recently published digest by the Supreme Court. This overview may serve as a valuable guide for businesses to understand their rights arising from force majeure events. 1. General Criteria of Force Majeure The Supreme Court has highlighted several mandatory characteristics of the force majeure events, which are: Importantly, the mere fact of war, quarantine, or crisis does not automatically constitute force majeure — it is necessary to prove a causal link between the event and the impossibility of performing a specific obligation. 2. Force Majeure in Contractual Obligations Key conclusions drawn from the recent cases highlight that: In case such provisions exist, they shall be binding, and the court will accept them as valid grounds for excuse from liability. 3. Critical Elements of a Valid Claim: Notification of Force Majeure It is very unfortunate when a relevant event occurs and can be shown to have rendered a contract unperformable, yet the claim is dismissed for formalities. Therefore, it is crucial to keep in mind: 4. Evidence of Force Majeure General rules of evidence apply regardless of any customary documents adduced in such cases. This is highlighted in a number of cases where the courts reinstate: 5. Typical Situations in Which the Supreme Court Has Drawn Conclusions 6. Practical Consequences for the Parties of a Contract The following key points briefly summarizing the court’s perspective on the impact of war and other unforeseen events on contractual obligations: For a complete overview of the Supreme Court's judicial practice regarding the application of force majeure as a basis for exemption from liability for breach of obligations, please refer to the document: . Should you require further assistance in drafting a specific force majeure clause or applying one to an existing dispute, please feel free to contact us for a consultation.
У сучасному глобалізованому світі український бізнес дедалі частіше виходить на міжнародні ринки, залучає іноземні інвестиції або працює з партнерами з усього світу. Найкраще рішення для транскордонних угод — це двомовні (українсько-англійські) договори. Але це також означає, що текст спрямований на читання та розуміння іноземними контрагентами й юристами. У таких реаліях звичайний переклад контракту «гугл-транслейтом» чи навіть професійним перекладачем — це величезний ризик. Саме тому розробка та складання міжнародних контрактів потребують особливої уваги. Максимальну юридичну безпеку двомовні документи мають тоді, коли їх готує фахівець із подвійною кваліфікацією: український адвокат, який водночас є визнаним солісітором ( Solicitor of the Senior Courts of England and Wales ). Чому це поєднання є унікальною перевагою для міжнародного контракту? Розберемо ключові аспекти. 1. Більше ніж переклад: розуміння правового контексту Звичайний лінгвістичний переклад часто адаптує слова, але втрачає правову суть. Англійське загальне право ( Common Law ) та українське континентальне право ( Civil Law ) оперують абсолютно різними концепціями. 2. Створення документів «два в одному» без конфлікту мов Коли документ пишеться двома колонками (українською та англійською), критично важливо, щоб обидва тексти були юридично тотожними. Адвокат-солісітор, будучи фахівцем як в англійському, так і в українському законодавстві, здатний вичитувати обидві версії одночасно як першоджерела. Він може гарантувати, що положення про застереження щодо пріоритету мови ( Governing Language clause ) не стане міною сповільненої дії в разі судового чи арбітражного спору. Обидві сторони угоди — і українська, і іноземна — бачать абсолютно дзеркальний і юридично вивірений текст. 3. Професійне володіння Legal English Юридична англійська мова ( Legal English ) — це окрема «держава» зі своїми архаїзмами, специфічним синтаксисом ( herein , blocks of boilerplate clauses ) та чіткими стандартами структурування текстів. Кваліфікація солісітора підтверджує, що юрист склав суворі професійні іспити, володіє технікою Legal Drafting на рівні носія мови та є компетентним у складанні англомовних документів. Іноземні партнери чи інвестори, бачачи документ такого рівня, одразу відчувають належний рівень обізнаності й розуміють, що мають справу з професіоналами. Це значно підвищує рівень взаємної довіри під час перемовин. 4. Юридичний переклад чи розробка з нуля: як зекономити час та бюджет Зазвичай процес виглядає так: український юрист пише драфт ➔ перекладач перекладає ➔ англійський баристер чи солісітор вичитує та виправляє ➔ український юрист знову адаптує під локальні реалії. Це довго і дорого. Залучення солісітора: Ви наймаєте одного фахівця, який поєднує в собі три ролі: українського консультанта, англійського юриста та експертного перекладача юридичних текстів. Ланцюжок комунікації скорочується до однієї ланки, а ризик помилок через «зіпсований телефон» зводиться до нуля. 5. Управління ризиками та вибір права (Governing Law) Більшість міжнародних контрактів підпорядковуються англійському праву як найбільш передбачуваному та гнучкому для бізнесу. Український адвокат без відповідної кваліфікації не має права (і належних знань) повноцінно консультувати щодо англійського права. Солісітор же є кваліфікованим у цій галузі і чітко розуміє судову практику Англії. Поєднання цих двох кваліфікацій допоможе: Висновок Двомовні договори і супровідні документи від адвоката-солісітора — це не просто атрибут престижу. Це інвестиція в безпеку бізнесу. Такий підхід стирає кордони між українськими регуляторними вимогами та світовими стандартами commercial drafting . На виході компанія отримує документ, який однаково ефективно працюватиме як в українському, так і в англійському суді, а також у міжнародному арбітражі, зокрема в Лондонському міжнародному арбітражному суді (LCIA). Концепція та юридичне наповнення: Альона Садовець, Aleoprive. Текстова адаптація та редагування: ШІ-асистент Gemini від Google. Використовуємо інструменти LegalTech для оптимізації процесів та підвищення ефективності
For businesses trading internationally, getting paid is often the biggest commercial risk in the deal. A contract may look strong on paper, but if payment terms are unclear, credit protections are weak, or enforcement has not been considered in advance, recovery can quickly become costly, delayed or unrealistic. This article highlights practical steps businesses can take to reduce payment risk in cross-border sales, from clearer payment terms and credit controls to letters of credit, guarantees and enforcement planning, with particular focus on the UK, Ukraine and the UAE. It is intended as general information rather than legal advice for any particular transaction. Payment terms Payment terms are the commercial pillar of any supply contract. They should do more than state a price and due date: they should allocate timing risk, documentary risk and the consequences of delay. But most importantly, they should incorporate an actual working mechanism for the enforcement of payment obligations. In general, a well-drafted clause will identify the currency of payment, the payment trigger, the place and method of payment, whether time is of the essence, and what happens if the buyer fails to pay on time. In international trade, it is also essential to align the payment clause with the agreed delivery terms so that there is no mismatch between when title in the goods transfers and when the purchase price is to be paid. Common seller protections include provisions for: Parties should also decide whether partial shipments can be invoiced separately and whether set-off or withholding is permitted. If the transaction is international, applicable law and dispute resolution clauses should be drafted consistently with the payment structure, because a strong commercial bargain can still become difficult to enforce if the contract is silent on forum, language, notices or evidence. Practical protections for credit sales Where goods are sold on deferred payment terms, the credit provisions should be treated as a risk-management schedule, not boilerplate. At a minimum, the contract should define the credit period, credit limit, events that allow the seller to reduce or withdraw credit, and the financial information the buyer must provide on request. Sellers often reserve the right to require prepayment, additional security or shorter terms if there is a material adverse change, missed payment, insolvency indicator or deterioration in the buyer’s creditworthiness. Useful credit provisions often include cross-default wording, acceleration on non-payment, obligations to maintain insurance where relevant, and prompt notice of disputes affecting the buyer’s ability to perform. If the seller is extending significant credit, it may also require audited financial statements, borrowing-base information or confirmation that no insolvency filing has occurred. The key legal point in such terms is clarity: remedies, notice periods and thresholds should be objectively measurable. Vague “material concern” language can be useful commercially, but it is stronger when paired with defined triggers such as overdue invoices, adverse judgments, sanctions exposure or failure to maintain agreed security. In jurisdictions such as England and Wales and Ukraine, sales on credit may be reinforced by taking security over the buyer’s assets. In England and Wales, this may include fixed or floating charges, while in Ukraine, security may be taken, among other forms, over goods in circulation. In all events, such charges are subject to local law requirements and enforcement formalities. Overall, the specific credit provisions will depend significantly on the debtor's jurisdiction, as there are no universal rules that can guarantee a seller's interests are protected. Therefore, it is highly advisable to seek assistance from a lawyer who practices in the relevant country to ensure the best protection and smooth enforcement of payment obligations. Payment by letter of credit: most common mistakes and pitfalls A letter of credit (the LOC) remains one of the best-known tools for reducing payment risk in international trade because it substitutes the bank’s undertaking for the buyer’s promise to pay, provided the beneficiary presents complying documents. However, they remain a very risky instrument also, when the nature or scope of it are not precisely understood by the parties. Specifically, letters of credit are document-driven instruments, not performance guarantees. What it means in practice, banks examine documents only and apply a strict compliance standard, refusing to release funds in all unclear situations. Small inconsistencies in document names, dates, shipment descriptions or presentation periods can substantially delay or even defeat payment. Thereby, if the seller did not exercise utmost diligence when drafting the LOC's terms, it can easily turn into an anchor rather than a trigger for obtaining the funds. The most common mistakes are practical and routine: unclear documentary requirements, unrealistic presentation deadlines, inconsistency between the sales contract and the credit, failure to specify whether the credit is confirmed, and insufficient scrutiny of the issuing bank and its jurisdiction. Businesses also underestimate amendment risk. If shipment dates, quantities or logistics change, the credit may need to be amended before presentation. As commentators continue to note, documentary discrepancies are one of the main reasons for refusal or delay, and the autonomy principle means that disputes under the sales contract will not necessarily help the beneficiary if the presentation itself is non-compliant. Surety and payment guarantees in the sale on credit terms (parent company, director’s guarantee) Where the seller is prepared to grant credit, an additional payment undertaking may be commercially essential. The most common options are a parent company guarantee, a director’s or shareholder’s personal guarantee, a bank guarantee, or a standby letter of credit. These instruments are not interchangeable. A classic guarantee is usually secondary in nature and tied to the underlying debt, whereas an on-demand bank instrument is often autonomous and may be callable on presentation of a compliant demand. The choice should reflect both the buyer’s group structure and the creditor’s enforcement strategy. Parent company guarantees might be helpful in situations where the purchasing company is thinly capitalised or exhibits uncertain financial stability; however, it belongs to a larger entity with a solid reputation. Such guarantees require meticulous attention to the authority and the scope of guaranteed obligations. Director or personal guarantees may improve recovery prospects, but they also raise sensitivity around formalities, independent advice and enforceability defences. If the creditor wants speed and cash certainty, an on-demand instrument may be preferable to a traditional suretyship. By contrast, if the parties expect a fact-intensive dispute over performance, a guarantee with clearly capped liability and tightly defined trigger events may be more appropriate. In all cases, the drafting should identify the secured obligations precisely, state any cap or expiry, address continuing liability after amendments, and align with the chosen governing law and forum. Enforcement of Payment Obligations and Guarantees in the UK, Ukraine, and the UAE Where the contract, debtor, guarantor, and assets are spread across jurisdictions, the enforcement strategy should be considered with particular care, as early as the contract drafting and negotiation stage. Turning to the local specifics of our jurisdictional expertise, the most complex and debatable disputes arise from letters of credit and personal guarantees. Particularly, in the UK, courts are generally familiar with trade finance instruments and the autonomy principle in LOCs is well established. The leading authority remains United City Merchants (Investments) Ltd v Royal Bank of Canada [1983] 1 AC 168, which is still cited for the principle that banks deal in documents, not goods, subject to a narrow fraud exception. Disputes still turn on documentary compliance, fraud allegations, contractual interpretation and the practical value of pre-action strategy and evidence preservation. Guarantees and security packages can be robust, but they still require proper execution, authority and careful wording. While in Ukraine, enforcement analysis must currently be combined with wartime practicalities, currency-control restrictions, and the location of assets; there also exists a fairly developed and established practice in payment matters. Recent guidance continues to emphasise the importance of checking foreign exchange rules, the status of cross-border payment exemptions and the banking route for any hard-currency payment. For creditors, the legal right to payment may exist, but timing and recoverability can still be affected by regulatory constraints and enforcement realities on the ground. Court practice also remains highly relevant. In line with the documentary nature of LOCs, Ukrainian law and practice generally treat the issuing bank’s payment obligation as dependent on the documents presented under the credit, rather than on the actual quality of the goods or performance of the underlying sale contract. At the same time, reported Ukrainian case law on letters of credit appears more limited than in some more mature trade-finance jurisdictions, particularly in disputes involving fraud or abusive use of the instrument. In practice, Ukrainian courts have also dealt with other forms of payment security, including security over goods in circulation and personal guarantees. When a transaction involves whole or partial performance in the United Arab Emirates, parties must pay close attention to the distinction between mainland law and DIFC-style common law approaches. Recent commentary highlights that UAE-law guarantees may be interpreted under suretyship principles and enforced more restrictively if the obligations are open-ended or insufficiently specific, whereas DIFC-governed structures may offer greater drafting flexibility but can still raise practical enforcement questions if assets sit outside the DIFC. The recurring lesson across all three jurisdictions is the same: payment protection works best when the contract, the security instrument and the enforcement forum are designed together rather than negotiated in isolation. For businesses trading internationally, the central lesson is clear: do not treat payment terms, credit provisions and guarantees as separate checklists. They are part of one enforcement architecture. The strongest contracts combine commercially realistic payment mechanics, objective credit triggers, documentary discipline for letters of credit, and security that is enforceable where the counterparty or its assets are located. A short investment in drafting at the outset can prevent a long and expensive recovery exercise later.